Вітчизняний АПК – потенційна «точка росту» для України
Природа нагородила нашу країну унікальними кліматичними умовами для успішного ведення сільського господарства. Втім на 100 відсотків скористатися цим шансом Україна не може. Ми лишаємось постачальником сировини для харчової промисловості, ігноруємо новітні розробки та технології, а люди на селі живуть дедалі гірше. Саме про це ми говорили с експертами Клубу Пропозиціонерів шукали під час етеру «Чи соромно бути аграрною?».
На початку дискусії всі її учасники погодилися з тим, що вітчизняний АПК є однією з найпотужніших галузей економіки. У різні роки він приносить до третини ВВП, забезпечує значну частину валютних надходжень до державного бюджету, гарантує зайнятість мільйонам українців. За експортом зернових ми стабільно входимо до трійки світових лідерів. Але ці показники, якщо уважно придивитися, не такі вже високі. «На превеликий жаль, коли в Україні росте ВВП за рахунок агровиробництва, це не тому, що виробництво збільшується, а це тому, що інші види промисловості катастрофічно падають. Відповідно, в структурі експорту агропродукція починає займати все більшу і більшу нішу в порівнянні з іншими видами промисловості. Україна експортує продукцію фактично без доданої вартості – зернові й олійні культури. Водночас щороку ми збільшуємо імпорт в країну, власне, продуктів харчування. Якщо ми молоко завозимо вже з Європейського союзу!» – наголосив Іван Фурсенко, перший заступник керівника Всеукраїнської асоціації громад.
Така ситуація спричинена кількома факторами. Найчастіше експерти говорили про відсутність достатньої уваги до АПК. «Щодо ставлення держави до агропромислового розвитку, давайте згадаємо недалекі часи, коли ми не могли визначити, куди долучити орган управління аграрною галуззю: або в управління Мінекономіки, або в Мінрегіон, або виділити в самостійний підрозділ Міністерства промислового комплексу. Його «футболили», починаючи з 2013-2014 рр., показуючи, що Україна начебто може обійтися без контролю за ситуацією в агропромисловій сфері», – поскаржився Юрій Семенюк, перший заступник голови Кіровоградської облради.
Одним з результатів такої політики стало збільшення впливу великих холдингів, які сконцентрувалися на обсягах, а не на якості та доданій вартості. «Ділки, які піднялися на колишніх колгоспах, захопивши їхнє майно і землі, розпродавши у селах дитячі садки і клуби, ставши місцевими депутатами, забрали тепер собі в оренду навіть землі запасів і резервів на 49 років. Зарплати в їхніх новоутворених «колгоспах» – мінімальні. На папері, в законах, нібито, є і можливість, і підтримка, а насправді повсюди – монополізація, бідність і повернення до феодалізму» – розповіла Людмила Мусієнко, депутатка Добровеличківської територіальної громади (Кіровоградщина). Цю ж думку підтримав пан Фурсенко. За його словами, через такий стан речей в Україні фактично немає популярного в усьому Європейському Союзі прошарку аграріїв – дрібних і середніх виробників. «А це ті, на кому і повинна базуватися вся сільська економіка, бо це ті люди, які реально проживають в селі, чиї діти реально ходять в сільську школу. Історично там сім’я, а не аграрний холдинг ходить, який зареєстрований, в кращому випадку, в Києві, а в гіршому – десь за кордоном. Вони просто орендують землю і все, їм люди не потрібні», – підкреслив перший заступник керівника Всеукраїнської асоціації громад.
Сергій Феофілов, генеральний директор компанії «УкрАгроКонсалт», акцентує на тому, що такі невелички фермерства обмежені не лише у доступі, приміром, до земельних наділів, а й до кредитів. «Об’єктивно необхідний процес оптимізації, коли раніше працювало сто осіб, а зараз потрібно десять, а в майбутньому, цілком можливо, буде потрібна одна або дві людини. Відповідно, великі підприємства мають можливості отримувати кредитні кошти для покупки цих новітніх аграрних технологій, менші підприємства мають менший доступ до кредитування та фінансів», – сказав він. Це дуже важливо, адже саме інновації можуть вивести українське сільське господарство на абсолютно новий рівень, де ми зможемо постачати на світовий ринок не лише сировину, а й продукцію з високою доданою вартістю.
«В Україні всі намагаються захопити площі і засіяти побільше гектарів. Ніде в світі такого немає. Той самий Китай вже починає будувати вертикальні ферми для свиней на багато поверхів. А переважна більшість супермаркетів в Європейському Союзі над собою будують додаткові поверхи, де починають вирощувати зелень, тому що вартість зелені доволі невелика, а логістичні затрати на неї колосальні», – розповів Іван Фурсенко. Він вважає, що через інтенсивний розвиток технологій потреба у великих земельних площах буде зменшуватися. І для того, щоб бути в авангарді цих трендів, Україна має завершити дві ключові реформи – ринок землі та децентралізацію. Принаймні, вони, на думку пана Фурсенка, збільшать потік інвестицій до галузі. З чим не погоджується Сергій Феофілов. Гендиректор «УкрАгроКонсалт» певен, що падіння інвестицій неминуче. «Навіщо вкладати в вирощування, вибачте, сочевиці або гороху, якщо можна купити на фондовій біржі якісь акції? Існує альтернатива – абсолютно гарантована, надійна. Навіщо ж вкладати в реальний сектор? Причому я хотів би відзначити, що це загальносвітова тенденція, коли гроші, інвестиції йдуть саме не в реальне виробництво, а в фінансовий сектор. Ось це одна з причин відтоку інвестицій з реального виробництва, в тому числі з України. Інші причини – це ті питання, які вже “загрузли”. Це відсутність гарантій, недосконала судова система тощо. Я навіть не буду повторюватися, тому що ці теми вже років двадцять обговорюються, але, на жаль, вони залишаються все ще актуальними», – підкреслив пан Феофілов.
Не всі учасники дискусії підтримали його песимістичний настрій. Втім одноголосно підтримали необхідність зміни ставлення держави до сільського населення. І знову повернулися до теми керування цим сектором. «Величезною помилкою була ліквідація Міністерства аграрної політики і продовольства. Переважна більшість європейських країн має не міністерство аграрного чогось, а міністерство в справах сільського життя. В Естонії, приіром, це міністерство сільського розвитку. Це коли міністерство орієнтується на проблеми селянина. Бо що головне для села – робоче місце мати. А тут дійсно багато проблем з цим пов’язаних – і школи , і дитячі садочки, і інфраструктура», – сказав Іван Фурсенко.
Погодився з ним і перший заступник голови Кіровоградської облради Юрій Семенюк. «На сьогодні світ вже такий близький, що можна жити за 200 кілометрів від Києва і частіше бувати на якихось культурних заходах, літати за кордон і так далі, ніж той же столичний житель. Тобто, на сьогодні ця грань трохи стирається. Але головне, щоб держава все ж таки бачила реформи агропромислового розвитку. А я вважаю, що сільська бібліотека, сільська школа, сільський дитячий садок – це також реформування агропромислового сектору. Вся ця реформа має бути навколо людини», – підсумував пан Семенюк.
Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу, щоб бути в курсі найважливіших новин: t.me/proposicia
