Політики та суспільство мають «виховувати» якісний електорат
Інфантильний виборець голосує за популістів, вони приходять до влади, де потім роблять все для недопущення «дорослішання» виборця. Це замкнуте коло стало лейтмотивом обговорення експертів та гостей під час засідання Клубу Пропозиціонерів, яке відбулося під провокаційною назвою «Хто зіпсував електорат?». Учасники розмови намагалися розібратися: в нас погані політики через недалекоглядних виборців чи в нас недалекоглядні виборці через поганих політиків?
Слід зазначити, що практично всі учасники дискусії погодилися з тим, що співвітчизники ще не завжди розуміються на політичних процесах та їхніх наслідках. Втім як виборці вони однозначно мають перспективи якісного розвитку. «Український електорат, по суті, не є зіпсованим. Справа в тому, що він просто не встиг сформувати свої вподобання і погляди. За відсутності якісної просвітницької політики, за відсутності демократичного розвитку інституцій – він просто не встиг. Якщо ми кажемо про період Незалежної України, 30 років нам виповнюється, то насправді йдемо доволі непоганими темпами, якщо порівнювати із розвиненими державами», – наголосив політолог Максим Джигун.
Втім від такого порівняння сучасникам не легше. Тож, розбираючись у тому, хто винен у сьогоднішній ситуацій, експерти визначилися з декількома варіантами. По-перше, самі виборці. Приміром, політичний та економічний експерт Валерій Клочок акцентував на пасивності українців, яка останнім часом відображена занизькими показниками явки на виборах. «Це є проблема, і мені здається, що про неї треба говорити. Якщо в суспільстві буде розуміння того, що наші депутати, яких ми обираємо, та влада, яку ми формуємо шляхом голосування, здатна буде ефективно змінювати наше життя, то тоді буде і бажання ходити на вибори», – сказав він.
Однак просто відвідування виборчої дільниці саме по собі не є гарантією свідомого вибору українців. «Коли ми переходимо до колективного голосування, до президентських виборів, парламентських виборів чи навіть виборів парти в класі у школі, де вчаться наші діти, тоді виникають проблеми. Тому що якраз колективно дуже часто ми можемо робити певні помилки», – додав до загальної бесіди політолог Микола Давидюк.
Другим винуватцем нинішньої ситуації в українській владі є тренд на популізм. Причому він став проблемою не лише для вітчизняної спільноти. «Тренд популізму придуманий не в Україні, це глобальний тренд в багатьох країнах. Можна проаналізувати Європу – він збільшується, він набирає обертів. Тож ми його не придумали, але він непогано в нас почав проростати», – сказав пан Давидюк.
Ілюстративом до цього є одразу кілька останніх кампаній, під час яких українці обирали людей, що пропонують найпростіші та найсоціальніші рішення. «Українці зазвичай хочуть отримати моментальні результати, вони не здатні чекати, аби досягнути якихось результатів з часом. Скажімо, такий дуже яскравий приклад був під час виборчої компанії 2019-го року на одному з мажоритарних округів. Кандидатка приїжджала до людей і слухала, що вони в неї запитують. Абсолютно буденні такі запити були – збудувати майданчик для дітей, поміняти вікна в школі тощо. Вона почала робити, що, в принципі, функція законодавця і передбачає: ухвалювати якісні рішення, формувати економічну політику, щоб в такий спосіб вирішувати проблеми громади. Відразу була величезна незадоволеність, люди «закидали шапками», сказали, що такого депутата не треба», – розповів Максим Джигун.
За його словами, масштабні позитивні результати на будь якому рівні – громади чи держави – зазвичай потребують кропіткої роботи та непопулярних рішень. Відповідно, політики опиняються поміж двох вогнів. Або працювати на майбутній результат, швидко втрачаючи рейтинг; або вдаватися до примітивного популізму, обіцяючи прості зрозумілі речі, які не мають шансів на реалізацію. «Поки ми цю дилему не вирішимо і не зможемо, з одного боку, сформувати якісне управління (коли політик є менеджером), а з іншого боку – не зможемо довести і пояснити суспільству, що якісні зміни потребують часу, до того моменту ми будемо переважно дискутувати про те, хто зіпсував електорат», – поділився думкою пан Джигун.
Його колега Валерій Клочок розповів про причини, через які добитися цього буде вкрай важко. Як не лише політичний, а й економічний експерт він навів аналогією з бізнесом, де можна робити короткотривалі та довготривалі інвестиції. «Політик для того, щоб його обирали, має інвестувати «в довгу». Але проблема в тому, що в нас виборчий період для будь-якої влади недостатній, щоб змоделювати і на практиці реалізувати успішно країну. Можна будувати ту саму тисячу разів обговорену національну ідею, формувати у виборця свідоме відношення до його ж політичні сили. Але зробити це в умовах нинішній ситуації, яка є в Україні, дуже складно. Жодна політична сила за це не береться», – підсумував Валерій Клочок.
Ба більше. Учасники дискусії навели одразу кілька прикладів, що свідчать про відверто короткострокову стратегію більшості представників вітчизняного політичного Олімпу. Взяти хоча б той факт, що навіть партії, яких відносять до «старожилів» парламенту, чи не кожної каденції йдуть на вибори з новою назвою. І це ще не найгірший варіант. Юрій Семенюк, перший заступник голови Кіровоградської обласної ради, розповів присутнім про те, що відбувається на місцевому рівні. «У нас вже є великі пул політиків місцевого значення, які просто міняють партійну приналежність і постійно залишаються в місцевих радах. Для того, щоби прийти до влади, змінювали не лише партії, а й політичні системи: сьогодні він від «правих», завтра – від «лівих», післязавтра – від «центристів» і так далі», – сказав пан Семенюк, наголосивши на ще одній проблемі. Можливо деякі обличчя, що презентують партії перед виборцем, і можуть бути новими. А весь чиновницький апарат десятиліттями лишається тим самим. «Середня ланка, яка залишається працювати на постійній основі в радах, вона також є сталою. Іноді, коли приходять депутати, роблять якісь свої пропозиції, зразу виникає це лобі. Тож зміни, по великому рахунку, не можуть відбуватися, якщо середній ланка управлінців залишається при різних політичних силах», – наголосив перший заступник голови Кіровоградської обласної ради.
Тож можна зробити висновок, що окрім виборця винуватцем є й влада. Проте влада різна: топ-політики, які очолюють свої сили та не хочуть робити довготривалі політичні інвестиції; політичні перебіжчики, які взагалі не мають тямущих ідей; середня ланка, яка роками лишається на своїх місцях та відповідає за реалізацію тих чи інших пропозицій. Але пан Микола Давидюк певен, що є й ще одна винна сторона. Це вітчизняні еліти. «В нас монопольна економіка, і люди, які якраз годуються монополією, зацікавлені в тому, щоб оборот в політиці не був неочікуваним. Всі наші президенти, більшість наших парламентарів – це якраз такі люди, які все своє професійне життя були частиною еліти. Вони за цим дивляться, бо хочуть мати «прогнозовані рейки», щоб потім знати, з ким хоча б домовлятися. Питання, ЯК домовлятися з політиками трошки інше, тому що раніше конверти були товстіші, зараз трошки тонше, але, тим не менше, зі всіма все рівно домовляються», – констатував політолог.
Наприкінці експерти зробили кілька власних пропозиції щодо вирішення ситуації. Фактично всі вони зводилися до того, що працювати треба саме з виборцем, а не з політиками. Бо тільки досвідчений та свідомий електорат здатний обирати якісну владу. А вона, в свою чергу, буде зацікавлена продовжувати покращувати якість електорату. Це можна робити шляхом більшого залучення українців до процесів управління своїми громадами. Також можна активізувати відповідне виховання на рівні шкільної освіти. А ще треба залучати пресу. І підтвердженням цього стала історія, яку навів Віктор Коломієць, модератор дискусії та депутат Богуславської міської ради (Київщина). «На вибори тут взагалі мало хто ходив. Ніколи не вибирали людей, насправді достойних. Працювала «гречка». Але до тих пір, поки не з’явилась місцева незалежна радіостанція, якої в нас в житті ніколи не було. І коли журналісти почали розповідати про справжні процеси, які відбуваються в громаді, почали робити певні дослідження, почали робити розслідування, то все змінилося. Люди почали розуміти взагалі свою силу, значення виборів. І саме тоді, на мій погляд, стали вважатися електоратом. Така дуже повчальна історія: якщо працювати з електоратом, якщо доносити їм певну інформацію, якщо їх навчати і виховувати, то з них буде толк», – сказав пан Коломієць.
Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу, щоб бути в курсі найважливіших новин: t.me/proposicia
