«Від закону про мобілізацію ми, військові, чекали більшого. А дозвіл громадам фінансувати сили оборони має і зворотній бік» – вишгородський пропозиціонер і офіцер Олег Кучмій
47-річний Олег Кучмій – професійний військовий. На вірність Україні він присягнув ще в 1993 році, коли вступив до військового вишу. Потому був власний бізнес, депутатство з “Пропозицією”, а з початком повномасштабного вторгнення Олег Кучмій вступив до ДФТГ, а згодом відбув на фронт в складі роти аеророзвідки спеціального призначення НГУ, бригада “Буревій”. 28 травня цього року внаслідок атаки ворожого дрона поблизу Серебрянського лісу на Луганщині разом з побратимами отримав поранення. В інтерв’ю для сайту партії “Пропозиція” він поділився своїм аналізом закону про мобілізацію, оцінками рівня підготовки та мотивації в українській та ворожій армії, а також зворотньою стороною нещодавно ухваленого закону, який дозволив місцевому самоврядуванню напряму фінансувати Сили оборони.
Олеже, розкажіть, з чого починалася Ваша військова кар’єра і як вона розвивалася до початку повномасштабного вторгнення?
Я закінчував Київське вище інженерне радіотехнічне училище протиповітряної оборони. За радянських часів це був потужний військовий навчальний заклад. Згодом його об’єднали з інститутом зв’язку. В СРСР такого рівня вишів було всього два – інший в росії. Вони мали повний комплекс військового обладнання: всі види радіолокаційних станцій, станцій радіоелектронної розвідки та боротьби. Кожен факультет мав свій напрямок, кожна група навчала своїх спеціалістів. Це був унікальний інститут, який на жаль, в 1999 році ліквідували. Я хотів служити у війську, але змушений був звільнитися, бо в мене був дисонанс: я вступав у військовий інститут у 1993 році, коли ще були відголоски “совка”. І це були гарні відголоски, бо викладацький склад інституту – це були професори, доценти, військові з науковими званнями. Це була еліта Збройних Сил, це були справжні офіцери. Ті, хто не кинув армію в перші роки незалежності, коли було важко, а продовжував навчати і виховувати офіцерів, готувати повітряну оборону України. І коли я вийшов з вишу, я почувався пташеням, яке не може злетіти. Бо те, що відбувалося у війську, зводило нанівець будь-яку мотивацію: мізерні зарплати з затримками, відсутність забезпечення, одним словом, повний розвал. І я пішов у бізнес, згодом закінчив Національний педуніверситет імені Драгоманова та Національну академію державного управління при Президентові України.
Як змінилася армія з моменту, відколи Ви повернулися на службу?
З того часу, як я повернувся у військо, в плані державного забезпечення стало трохи легше. Тому що на початку відсотків 95 забезпечували волонтери і друзі. Саме вони купували амуніцію, одяг, взуття і т.ін. Зараз з цим проблем немає в принципі. Може і є поодинокі випадки, але це лише через те, що старшина не хоче піти і це отримати, бо не знає, як потім його списати. В плані техніки, в порівнянні з тим, що було минулого року, то її набагато більше – броньовані автомобілі їдуть, їдуть і їдуть. Багато машин, які передали волонтери, здебільшого стоять на частині. Хоча не всі бійці хочуть ставити їх туди на баланс. Є така проблема: якщо, наприклад, волонтери чи друзі придбали автомобіль через благодійний фонд і передають його тобі, є два варіанти, як ним можна користуватися. Перший – за дорученням, по акту приймання-передавання. Другий – ти його передаєш на частину, але тоді ти вже ні на що не впливаєш, там вже вирішують, хто на цьому авто буде їздити. І ця проблема досі не вирішена на рівні Міноборони. В плані глобального озброєння – звичайно, є снарядний голод, він завжди буде. Не знаю, чи наступить той день, коли скажуть, що в нас все є його багато. Але надія на американську допомогу, звичайно, є. І вона має втомувати цей голод. Йде переозброєння, багато частин переходять на натівські зразки.
В плані людського ресурсу – армія зразка 2022 року і 2024 року чим різниться?
Перша хвиля – це хлопці-добровольці, друга хвиля – це люди, які за певних обставин трошки пізніше пішли і мали можливість обирати, де служити. Втім на початку вторгнення держава не дуже переймалася тим, як мотивувати додатковий ресурс, окрім матеріального заохочення. Саме тому в суспільстві і виникло негативне ставлення до ТЦК. Хоча й тамтешні працівники часом поводились неадекватно, бо не знали, як. І в цьому контексті новий закон про мобілізацю знову ж таки має низку недоліків. Для військових це не закон, це закон для тих, кого хоче мобілізувати держава. І він спрямований на боротьбу з ухилянтами. Військові його читали, обговорювали правки, адже в цьому документі мало б бути багато важливого. Чесно скажу: від цього закону військові очікували більше, а отримали нічого плюс негативні враження в цілому. Наприклад, у військо потрапляють люди, яких загнали на фронт. І ти не знаєш, що з ними робити. Люди невмотивовані взагалі, люди не хотіли і не захочуть йти воювати. Не скажу, що їх багато, але вони є. І це тягар для армії. Немає сенсу набирати мільйон невмотивоманих людей і платити їм гроші. Бо невідомо, що з такими робити. Ти як командир будеш придумувати їм “дурну роботу”, аби вони були хоча б чимось задіяні, бо на важливу роботу їх не можна відправляти – вони не хочуть і не вміють.
Щодо матеріальної мотивації. Безумовно позитивною є нова норма про те, що військовослужбовцям за кожні 30 днів сумарного перебування на передовій додатково виплачуватимуть 70 тисяч гривень. Адже всі, хто воюють, скажуть, що з тих максимально можливих 100000 грн в тебе мало що лишається. На фронті багато моментів, які ми вирішуємо власним коштом. Там з’являється друга сім’я – це твої побратими, в яких виникають проблеми. Одна сім’я вдома потребує коштів, інша на фронті. Не все можна офіційно придбати – і це треба купувати.
Якщо ми говоримо російську і українську армії, які їхні основні переваги і недоліки?
Наша основна перевага – ми на своїй землі. І це великий плюс. І тут не про гроші. Чесно. В нас є депутати, які воюють, бізнесмени, судді, люди різних професій, які могли і не йти на фронт. Наш негатив – це корупція, яка, на жаль, існує і в армії. Йдеться насамперед про кумівство – скрізь підтягують своїх. Якщо ти кум, сват, брат, то ти будеш на нормальній посаді, будеш отримувати звання і мінімально ризикувати.
У росіян перевага – це кількість. Я не скажу, що це якісна кількість, але їх дуже багато. А недолік – вони зі своїм скаліченим мисленням – нація рабів. Ти можеш бути тричі підготовленим, а вони повзуть як таргани. Вони тупо біжать, навіть без зброї в руках, бо їм сказали і вони пруть. Ти його застрелив, а слідом інший біжить. Це якийсь сюр. Бо, попри те, що це ворог, це ж і людина. В нього є якась сім’я, батьки, діти, він жив якимось життям, якісь плани будував, він про щось мріяв. А його тупо відправили на смерть з примарною аргументацією якогось “асвабаждєнія”. Усе тому, що на фронті багато російського зброду – це малоосвічені люди, які й гинуть через це. Тоді як у нас воюють переважно патріоти. І гине, на жаль, цвіт нації. Приміром, не так давно в нас загинув розвідник, батько 4 дітей. І його тіло не могли забрати, бо позиція була у “сірій зоні”. Він же міг не йти, але зробив це свідомо, бо це наша спільна війна…
Водночас не слід недооцінювати противника – в них вистачає “спєців”, вистачає озброєння, плюс вони постійно воюють в різних куточнах світу. Офіційно, неофіційно, але вони завжди вкладали колосальні кошти в озброєння. Ми розброювалися, а вони озброювалися. Так, зараз в нас є натівські зразки, але якби нам дали їх вчасно – звичайно, ми б задушили ворога раніше. А так, як нам це дають дозовано, то відбувається війна на виснаження. Коли в тебе немає розуміння, коли тобі привезуть боєприпаси на позиції, коли в тебе є гранатометний постріл, але ти думаєш, вистрелити чи ні, бо раптом завтра штурм і треба приберегти… В них таких проблем немає. Кількісно, як я казав, вони переважають. Але коли трохи свідоміші росіяни потрапляють в полон, вони радіють цьому.
18 червня Верховна Рада дозволила місцевим радам фінансувати підрозділи Сил оборони України. Як Ви ставитесь до ухвалення цього закону?
Безперечно, це хороший закон. Бо боротися з ворогом треба разом, усіма силами і засобами. Скажу більше – на мій погляд, кожна громада в обов’язковому порядку повинна ці кошти закласти в бюджет і перераховувати їх щомісяця на потреби оборони. Але є й інша сторона медалі. Багато політиків не просто звітують про допомогу, а приписують її собі персонально. Люди ж переважно як мислять: ось в нас такий класний голова громади, такий крутий, він купив дрон і передав на фронт. Якби я не знав, як це все працює, я б також так думав. Але ти розумієш, що це не він придбав, а всі ті, хто проживає в громаді, що це кошти з їхніх податків. А тут включається політика. І це піар на війні. Військові – вдячні люди. Вони викладають відео з подяками. І їм однаково, з колишніх “регіоналів” той політик, з нинішньої влади чи з опозиції – військовим по барабану. Взагалі. Мені не принципово, хто і з якої партії купить мені дрон, зараз основна задача – ПЕРЕМОГТИ. А вже потім ми будемо думати, що з цим робити. На жаль, деякі використовують такі речі для піару, але то на їхній совісті.
Нині багато говорять про вибори. Але чи доцільно зараз, на Ваш погляд, переобирати місцеві органи влади? І чи є потреба посилювати роль місцевого самоврядування?
Місцеве самоврядування в час війни довело свою ефективність. Поза всяким сумнівом. І я пишаюсь тим, що представляю партію “Пропозиція”, яка якраз і відстоює права місцевого самоврядування. З одного боку я розумію, що в час війни вибори важко проводити. Але це необхідно робити. Ми воюємо з 14 року, і ми проводили вибори. Так, в нас велика частина людей виїхала, але більшість залишилася. Я не знаю, яким би був зараз результат виборів, який вони покажуть зріз. Але якщо взяти відсоток тих, хто традиційно приходить на голосування, то ми нічого не втрачаємо. Радикально нічого не зміниться. Посилювати роль місцевого самоврядування безперечно потрібно. Але потрібно також посилювати контроль за його діяльністю з боку виборців. Наприклад, мер або депутати не виконують свою роботу як слід. Попри те, що існує процедура відкликання, на практиці реалізувати її досить складно. Тому моя пропозиція – внесення змін до відповідного закнодавства, щоб спростити цю процедуру. Загалом маю багато ініціатив. І ми до них неодмінно повернемося. Але після Перемоги.
Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу, щоб бути в курсі найважливіших новин: t.me/proposicia
