Україна безсумнівно рухатиметься шляхом встановлення малих модульних реакторів – мер Вараша пропозиціонер Олександр Мензул
Міжнародний економічний форум відбувся в Карпачі. Його ще називають польським Давосом, адже це найбільша в Середньо-Східній Європі платформа зустрічей, в рамках якої не тільки обговорюється безпека, перспективи державного розвитку, сучасні виклики і шляхи їхнього подолання, але й представляються конкретні рішення і інноваційні ідеї. Міський голова Вараша, висуванець партії «Пропозиція» Олександр Мензул виступив на панельній дискусії, присвяченій розвитку атомної енергетики, зокрема, проекту з побудови в Європі малих модульних реакторів. Адже Польща має намір приєднатися до клубу країн, які використовують атомну енергетику, частка якої у світі сягає 10%.
Олександр Мензул 20 років працював на Рівненській АЕС, очолював службу інженерної підтримки, займався оцінкою технічного стану обладнання та продовження ресурсу, а також аналізом безпеки. Тож як практик поділився досвідом та власними знаннями щодо намірів відродити значимість атомної енергетики. У дискусії взяли участь члени польських Сенату та Сейму, а також європейські вчені і дослідники.
Як Україна нині забезпечує безперебійну роботу АЕС в умовах війни?
Будучи на посаді міського голови з 2020 року, я, власне, зустрів повномасштабну війну в 2022 році будучи і енергетиком, і міським головою. Тому знаю усі ті рухи, які відбувалися навколо ядерного об’єкту, усі бажання агресора – росії по захопленню нашої електростанції. Адже ми знаходимось усього за 50 км від білоруського кордону. Досвід Запорізької станції – це перший в світі приклад захоплення ядерного об’єкту військовим способом, коли порушені абсолютно усі існуючі в світі норми не лише МАГАТЕ, а й внутрішні російські. Тому зараз ми стоїмо на порозі розробки нових правил – утримання ядерних енергетичних об’єктів і їхній фізичний захист. При цьому я повністю впевнений в тому, що саме завдяки ядерній енергетиці українська енергосистема вижила. Нагадаю, восени 2022 року в Україні стався єдиний в світі блекаут, коли вся держава була без електроенергії. І дякуючи польським колегам ми підживили другий блок Рівненської АЕС, який підняв енергосистему держави. Це унікальна практика, якої, я сподіваюся, більше ніколи не буде в світі. Але підкреслю, що саме завдяки ядерній енергетиці у нас є стабільний базовий режим роботи енергоблоків.
Польща та ще низка країн світу хочуть побудувати SMR (small modul reactors) – малі модульні реактори. Вони нині перебувають у процесі проектування та ліцензування у Китаї, Канаді, Великій Британії, США та Польщі. В чому їхні переваги і чи бачите Ви перспективи в цьому напрямку?
SMR-реактори мають набагато менший розмір – потребують площі часом в 10 разів менше, ніж традиційний реактор. Утримання мініреакторів більш ефективне, більш гнучке, їх простіше підключати до місцевої електромережі. Вони мобільні – не такі чутливі до коливання енергосистеми, коли під час ударів росіян по нашим енергетичним системам йдуть стрибки частоти. Висока концентрація ядерних атомних об’єктів в одному місці – в Україні це чотири великі АЕС, одна з яких окупована, – це точки великого ризику. Тому, якщо йти тим шляхом, який озвучила Польща – розкидати по державі малі модульні реактори поближче до енергетичних споживачів – це правильний крок. Основною перешкодою для комерційного використання є ліцензування, оскільки поточні регуляторні режими адаптовані до звичайних атомних електростанцій. SMR відрізняються між собою щодо штатного розкладу, безпеки та часу розгортання. Україна також рухається в цьому напрямку – є в нас попередні рішення Кабінету Міністрів, і у співпраці з американськими та британськими колегами ми теж маємо намір їх побудувати. З нашим науковим потенціалом та культурою безпеки Україна могла б бути піонером у побудові SMR. Але на перешкоді – війна. Думаю, після Перемоги ми безсумнівно будемо реалізовувати нашу енергетичну стратегію з урахуванням побудови малих модульних ректорів.
Судячи з виступів всіх спікерів на кількох панельних дискусіях, присвячених атомній енергетиці, Європа повертається до пріоритетності в ядерній енергетиці. Тому що альтернатива – це добре, але майбутнє за атомною енергетикою, чи не так?
Усі так звані «зелені» способи здобуття електричної енергії – нестабільні, а сучасний світ вимагає її стабільне постачання в момент, коли споживачу це потрібно, а не коли дує вітер або світить сонце. Стабільність нині навіть важливіша, ніж об’єм електроенергії. Наприклад, на енергетичних біржах, які є в Європі, але відсутні в Україні, в постачанні електроенергії можуть бути дуже значні коефіцієнти. В деякі періоди електрика може сягати захмарних цін, а може бути таке, що за споживання електроенергії виробники доплачують користувачеві для споживання надлишків. Цікаво і важливо було почути те, що присутній на дискусії член Сенату Польщі Гжегош Челей і депутат Сейму Яцек Сасін вважають атомну енергетику ключовим, а не альтернативним джерелом енергії. Про це вони говорять відкрито, публічно і розробляють відповідні законопроекти. Щоправда, Польщі далеко ще до того, щоб запровадити це все, тому що країна не має відповідної енергетичної історії та практики, а найголовніше – фахівців, які це все будуть робити. Окрім того, і я про це говорив, культура безпеки виховується роками. Україна і весь світ після Чорнобиля 1986 року переглянули своє ставлення до поняття «помилка людини». І всі – від студентів до персоналу атомних станцій – найбільшу увагу приділяють культурі безпеки. Бо всі аварії на АЕС у світі пов’язані з помилками людини.
В Україні готуються до реалізації проєкту з будівництва Чигиринської АЕС в Черкаській області, яку починали зводити ще за радянських часів. “Енергоатом” визнав цей майданчиик найперспективнішим – там планують звести чотири нових енергоблоки. Як ставитесь до цієї ідеї?
Локація хороша, води багато – Дніпро, це перше. Центр України – близько роздача на ключові міста, наприклад, на Київ, а там недалеко до того ж Дніпра і до промислових центрів. Блоки зводитимуть за технологією AP1000, яка розроблена та впроваджена американською компанією Westinghouse Electric Company. Вона передбачає водно-водяний ядерний реактор із поліпшеним використанням пасивних засобів безпеки та з багатьма нововведеннями, спрямованими на зниження капітальних витрат. Важливою характеристикою АР1000 є компактні та ефективні енергоблоки, що забезпечує можливість їхнього маневрування – зміни потужності. Планується, що максимальна інтенсивність цієї станції становитиме приблизно 4,4 ГВт.
Питання полягає в тому, щоб ми мали стільки промисловості, щоб це спожити. Бо як не парадоксально нині це звучить, але це теж проблема. Ми маємо визначитися концептуально – що ми хочемо і дати відповіді на основні питання: який проект? хто проектант? що він пропонує? Тільки після отримання чіткої інформації можна обирати, як будувати, на якому майданчику і чи є сенс взагалі це робити. Ще один момент – паливо: яке будемо брати, де і найголовніше – куди ми будемо дівати відпрацьований матеріал? У нас, на мій погляд, почали не з того, бо виділити землю – нічого ж не означає…
Чи повинна держава, на Ваш погляд, залишатися монополістом на ринку ядерної енергетики?
Ми повинні йти шляхом позитивної практики залучення приватного бізнесу, яка діє у світі. Адже тільки в Україні, Ірані та частково в Росії існує монополія на атомну енергетику держави. Виходить, держава самостійно будує, експлуатує і себе ж контролює – це неефективно. Але наша інтеграція до Європейського Союзу все розставить на свої місця. А поки нам треба вистояти і перемогти у війні з росією.
Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу, щоб бути в курсі найважливіших новин: t.me/proposicia
