1000 днів великої війни: деколонізація та декомунізація – шлях до нової української ідентичності

В голосовому чаті Телеграм-каналу партії “Пропозиція” відбулася онлайн-дискусія, присвячена даті 1000 днів повномасштабного російського вторгнення. Лідери місцевого самоврядування з Рівненщини, Житомирщини, Миколаївщини та Дніпропетровщини обговорили процеси декомунізації, дерусифікації та деколонізації, які стали важливими процесами на шляху до української ідентичності.

Велика війна в Україні, що розгорнулася 24 лютого 2022 року, стала потужним каталізатором процесів, які вже тривалий час накопичувалися в українському суспільстві. Це не лише боротьба проти зовнішньої агресії, а й внутрішня трансформація, що включає процеси декомунізації, дерусифікації та деколонізації. Кожен із цих термінів має глибоке значення і вимагає усвідомлення її складності та важливості для майбутнього України, йшлося на заході, який модерував депутат Богуславської міської ради, голова фракції партії “Пропозиція” Віктор Коломієць.

Декомунізація, як складова частина цього трикутника, означає не лише скасування радянських символів, назв вулиць та пам’ятників, але й переосмислення історії, яка стала основою для побудови сучасної української ідентичності. Цей процес дав можливість очистити громадську пам’ять від спадщини тоталітаризму, реабілітувати жертви політичних репресій, а головне – внести зміни у колективну свідомість, заявив міський голова Острога пропозиціонер Юрій Ягодка:

«Яскравий приклад – село Вілія нашої громади. Це Батьківщина радянського революціонера і письменника Миколи Островського, який написав твір «Как закалялась сталь». Навесні ми провели громадські слухання там, аби демонтувати там пам’ятник людині, твори якого не лише у фальшивому дусі відображувала реалії непростих подій 1917–1922 років, а й містили чимало антиукраїнських моментів. До цього процесу долучився і місцевий священник УПЦ, історик за освітою, який розвіяв чимало міфів з життя Островського, створених радянською пропагандою. Водночас переконати цих людей було складно – радянська влада свого часу розбудувала їхнє село, заасфальтувала його. А в 2003 році тут пафосно відзначили століття Островського. Втім ми переконали місцевих, що він не заслуговує увіковічнення, зокрема, і через свою антирелігійну діяльність. Зрештою, ми домовилось, що гроші, виручені від реалізації металу з пам’ятника, ми направимо на підтримку бійців ЗСУ з Вілії, які зараз боронять Україну на фронті. Демонтаж ми спокійно проведи 10 жовтня цього року. Примітно, що на металевій голові цього діяча лелеки звели гніздо, яке ми повернули на постамент».  

Сьогодні, в часи війни, важливо не лише усунути радянські символи, а й затвердити нову українську ідентичність, яка не має нічого спільного з імперським минулим. Тож дерусифікація теж стала невід’ємною частиною боротьби за незалежність України. Це не лише усунення інформаційного впливу російської мови та культури, а й підкреслення важливості української мови як самоідентифікатора народу. Війна продемонструвала, як важливо мати культурну автономію – адже саме мовне питання стало одним із важливих фронтів у боротьбі за національну самобутність. Дерусифікація є символом спротиву проти імперських наративів, вона дозволяє українцям підтвердити свою унікальність та історію, підкреслив ще один пропозиціонер, міський голова Вільногірська на Дніпропетровщині Володимир Василенко:

“Перші громадські слухання щодо перейменування вулиць на питомо українські назви відбулися в нашій громаді у 2016 році. Тоді вулиця Леніна стала Центральною, Ленінського комсомолу – Молодіжною, Радянська – Слов’янською, Колгоспна – Українською. А коли ми об’єдналися в територіальні громаду з 10 селами ми також почали покроково виконувати закон про декомунізацію і деколонізацію і там. Під час повномасштабного вторгнення росії ми замість громадських слухань провели онлайн – опитування – це і зручно, і безпечно. І виходячи з голосування, визначились з назвою по кожній вулиці. Під час великої війни думка в громаді почала змінюватися – практично не залишилося людей, які негативно сприймають перейменування вулиць і дії, пов’язані з демонтажем пам’ятниками. За ініціативою захисників та родин наших загиблих земляків, в Вільногірську з’явилася площа Героїв і на сьогодні стоїть питання щодо облаштування Алеї Пам’яті, створення якої передбачає серйозне бюджетне фінансування”.

Деколонізація виходить за межі просто історичних та культурних змістів; вона також стосується економічних і політичних аспектів. Україна тривалий час перебувала під впливом колоніальних структур. А війна стала підтвердженням цієї історичної колонізації, коли український суверенітет знову опинився під загрозою. Особливо це помітно на сході та півдні нашої держави, наголосив депутат Миколаївської обласної ради від “Пропозиції” Андрій Волков. Тож її зовнішні символічні прояви необхідно усувати:

“За 1000 днів війни в нас було переіменовано близько 170 топонімів. Символічно, що у 2022 році за ініціативою міського голови  і співзасновника партії «Пропозиція» Олександра Сєнкевича першою ми перейменували одну з головних вулиць міста вулицю Московську – на Маріупольську. Адже Маріуполь – це місто-герой, яке зазнало великих втрат, це біль для нашої країни. І ми вважаємо, що саме воно повинно бути увіковічнено у серці нашого Миколаєва. Щодо колоніального минулого, то частина пам’ятників тих часів була зруйнована через воєнні дії, а частину на кшталт монументу Пушкіну ми демонтували. З часом ми створимо музей колоніального і комуністичного минулого під відкритим небом, де їх і встановимо. Так зробили, приміром, Естонія, де ми побували у 2021 році. Це потрібно, аби нащадки бачили і знали історію. Ми маємо показати нащадкам, ким Російська імперія, а потім СРСР замінювали справжніх героїв України, яких робили ворогами. Ми маємо розповідати про тих, хто був причетний до Голодомору і масових репресій. Ми маємо зробити все, аби миколаївці не допустили повторення тих жахливих сторінок»

Узагальнюючи, учасники дискусії підсумували, що процеси декомунізації, дерусифікації та деколонізації в контексті російсько-української війни є великою політичною та соціальною необхідністю. Вони всебічно пов’язані і взаємопов’язані, формуючи нову національну ідентичність, що відображає прагнення до гідності, свободи та незалежності. Далеко не лише внаслідок війни, але й у контексті історичного розвитку, ці процеси стають основою для формування суспільства в Україні, яке стверджує свою автономність і готове протистояти будь-яким зазіханням на свою територію та культуру. Тож сьогодні, як ніколи раніше, важливо глибоко усвідомлювати значення цих процесів для створення нового обличчя України в майбутньому.

Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу, щоб бути в курсі найважливіших новин: t.me/proposicia